Міша Левицький-Вірші



Все буде добре:)





Міша Левицький-Вірші

mr.ilion2221@gmail.com



©2016 ILION




Життя – минає та проходить,
Час забирає саме дороге,
Він молодість у старість перетворить,
А друзів і коханих украде.

Та ні я пам’ятаю…
Місця, близьких і ті прості моменти,
Я пам’ятаю щирість слів
І тих з ким маску можна здерти.

Цінуй ті неповторні миті
І тих людей, які з тобою попри все
Їх всього лиш пару, одиниці
Цінуй ,можливо час їх забере.

Тих хто лице не відвертає
Навіть, якщо лежиш ти у багні.
Ніхто із них тебе не забуває
Не забувай і ти, коли вони одні в пітьмі.



Хто вибирає нашу долю, печаль і радість нам дає?
Немов невидима істота вирішує куди нас понесе.
І грає нашими життями, хрести ліворуч роздає,
Праворуч щастя розкидає…
Скажіть! як пояснити це?
Дізнатись, що перепаде…
Трудяги скажуть:” Старання й воля – усьому в світі голова”,
Везучі крикнуть: ” Та це сліпа удача, нам обирає майбуття”.
Успішні прогорланять: ” Ідеї правлять світом!”
А байдужі тихо:” Ми просто пливемо за вітром…”



Пацан! Тобі вісімнадцятий минає,
Куди ти рвешся брат, скажи
Життя об землю нас кидає,
Ти мусиш стати й бігти до мети!

Любов тебе всього заполонила,
Не їш, не спиш, весь у собі
Невже ця незбагненна сила,
Захопить душу і тобі?



А я запутався в думках,
Не бачу, що мені робити
Не знаю у берегів яких,
Мені свій човен зупинити.

У жилах ніби кров, а не вода
Та в серці полум’я все менше,
Попереду чекає вже біда,
Та це для мене не є вперше…



Повстанців жорстоко карали,
Розпинали на стінах в’язниць,
Іржаві ножі у спину впинали,
Та вони стояли й не падали ниць.

Новаторів божевільними нарікали,
Завжди сміялась з них стадна юрба
Та вони майбутнє нам прорікали,
Наперед свого часу стриба.

Тих хто правду казав зневажали
Вона без красивих деталей, надто проста,
А брехливі слова плоди пожинали,
Бо заманливо промовляли їх зміїні уста.

Невинних у тюрми сажали,
Ті чия совість не чиста графа,
Закон на свій лад трактували,
Юрист – лиш сторож параграфа.

Тих хто кохав нас ми покидали
Розбиваючи їхні серця,
Постійно собі ціну набивали,
І продавали себе без кінця.

“Не убий” голоси у храмі лунали,
Та тільки прийшов держави клич,
Отці на вбивство благословляли,
Безліч чистих й невинних облич.

Та Ніхто ні в чому не винен, бо відсутній суддя,
А значить – відсутній злочинець, зникло й каяття,
Згодом людина збагне, що і закону нема…
Химерний карнавал нашого буття.



Не є життя дорогою прямою,
Це безліч поворотів і стежок,
Буває, що здаємся ми без бою,
Буває, робим безліч помилок.

Нас сотню раз падіння настигає,
І ще частіше ми звертаєм не туди,
Та все ж з колін – воля підіймає,
І знов з надією прямуєм до мети.

Все правильно, так і має бути,
Упав – встав, знов по новій йдеш,
Ну, а коли вже тіло не підняти,
Мовчки сціпляєш зуби і повзеш.

А що коли мети давно немає?
Забув, утратив, може не знайшов,
Душа з байдужістю в ігри грає,
Час для радості й добра пройшов.

Це схоже на падіння у безодню,
Та тільки знай – у ній немає дна,
Одно разу програвши бій з собою,
Назад уже не знайдеш вороття.

Зняти байдужості накинутий аркан,
Шукати руку, що могла б спасти,
Хто потрапив у думок своїх капкан,
Кого й куди спроможний повести?

Не є життя дорогою прямою,
Це безліч поворотів і стежок,
Не здамося більше ми без бою,
Не зробимо тих самих помилок.



Звідки лунають чужі голоси ?
Чому їх чути так гучно?
Б’ють глибоко неначе списи,
А твій лунає беззвучно.

У кожної голосу своя правда,
Різні погляди, мрії, цілі свої.
Мій шлях буде творити громада?
Нізащо! Нехай правлять думки лиш мої..



Стільки часу я роздумував навіщо ми потрібні,
Нащо прийшли у світ один на одного подібні?
І варто було на одне питання відповісти,
Як швидко нове виникало на його місці.
Шукав початок я, шукав кінець…
І на душі залишив не один синець.
Йшов все дальше, прагнучи хоть щось збагнути,
Та мені здається не дано нічого осягнути.
Хоча зупинка тоже результат,
І не біда що втратив я азарт.
Скажи мені, що завтра – все, кінець!
Що не поведу нікого під вінець.
Я б не став на голові волося рвати,
Це краще ніж ось так тліти, догоряти.



Одне дівча наївне мені так сказало:
Не вішай носа і не кажи, що все погано.
Для себе радість спробуй відшукати
В простих речах, з дрібниць потрібно її брати.
Жити “сьогодні”, “тут” і “зараз” не забути,
Бо вчора вже нема, а завтра може і не бути.
Без вагань навчися відпускати ситуацію,
Приймати все як є, не йти на профанацію.
Життя дано тобі, щоб щасливим бути,
А не для того, щоб його збагнути.



Нас запутує стежинами життя,
Не відомо з ким проведемо ми роки,
У когось в самотності пройде буття,
Хтось зробить вірні і сміливі кроки.

Один байдужо попливе за течією долі,
Боротися не буде, не повірить в щось своє,
Інший ламаючи всі перепони й злидні голі,
Руками власними до щастя шлях проб’є.

Тепер скажи, ти дійсно віриш в долю?
Ось так бездарно з пляшкою в руках,
Пізнавши зовсім трішки муки й болю,
Тобі судилося завершити свій шлях?

Подивись на морі хвилі,
Об скелі розбиваючи себе,
Знов і знов долають милі,
За шлях і мрію про нове.

Поглянь ключі птахів у небі,
Летять у вирій, теплії краї,
До гаїв зелених – по потребі.
Дорога не з легких – подумай ти собі.

Сидиш і п’єш ковтками алкоголь ,
І сигарета – одна за одною по звичці,
Та озернись скільки нещасних доль,
Все ж не дають згоріти своїй свічці.

Долаючи і терплячи нещастя,
До світла тягнуться у гору,
А ти схилившись до безчестя,
Пишеш рядки сумного твору.



При вході на цвинтар, що ліс огортає,
Вивіску з написом вітер хитає:
«Ми жили там, де ви живете,
тепер ми тут, де ви будете».

Розуміють люди , коли рядки ці читають,
Що смерть прийде, що роки догоряють.
Ніколи не пізно змінити життя,
Пізно тоді, коли підеш в небуття.

Прийде ангел-смерті з косою у гості,
І від нас залишить лише одні кості.
Тому зрозумій, що важливе для тебе,
А що другорядне, незначне, несуттєве.

Будуть помилки та вони не страшні,
На них побудуєш перемоги значні.
Відкидуй сумніви, невпевненість і страх,
В житті вони несуть лише поразку й крах.

І не гонись за модою і золотом в мішках,
Що з них тобі, коли лежатимеш в дошках?
Якщо любиш – не треба в собі це тримати
Зроби так, щоб близькі любов могли відчувати.

У вчинках, обіймах і просто словах,
Тоді і життя піде в яскравіших тонах.
З собою нічого нам не забрати,
Зумій краплину себе людям віддати.



Чутно у театрі сцени скрипи,
Сьогодні я спектакль розіграю,
Немов запалюючи по черзі смолоскипи,
Три постаті в вірші одному об’єднаю.
1
Він йде на новий поворот,
Чергову дівчину з квартири проводжає,
Порядковий номер запише у блокнот,
Ім’я забув, уже не пам’ятає.

Його поведінка, рухи, жести і слова –
Шаблон, відточений до кожної деталі,
Шлях до ліжка, а тоді немов в ріці вода,
Не зупиняючись, він мчить все далі.
2
Він йде на новий поворот,
Клуб, музика, юрби гучне ревіння,
Серед напівоголених істот,
Його вірність помре, зазнає падіння.

Ось уже із клубу виходить не сам,
Відкриває дівиці дверцята машини,
Не шкода йому наносити шрам,
Тій що вдома чекає й лічить хвилини.
3
Він не піде на новий поворот,
Свою знайшов і іншої не треба,
Торкатися до неї – торкатися висот,
В її очах шматочок неба…

Скривдити не дасть нікому,
На себе прийме удари сотню раз,
Вона розпалює життя у ньому,
Тільки з нею завмирає тихо час.

Кожен сам для себе обирає,
Стежину по якій життям іти,
Куди приведе вона?Ніхто не знає,
Не знаєш і напевне ти…